За 160 років до 24.02.22 [до повномаштабного вторгнення росії у Україну], у лютому 1869 року французький політик сенатор та секретар Французького географічного товариства Казимир Делямар представив у Сенаті петицію «П’ятнадцятимільйонний європейський народ забутий в історії».
Її метою було (шляхом внесення змін до освітньої програми, що були втілені 1870 року) відкрити очі французького суспільства на загарбницьку сутність Росії та підміну нею понять, це один з ключових моментів реалізації петиції.
Петиція за своєю сутністю та назвою була присвячена Україні та тому факту, що насправді саме вона і є Русь, до якої Московщина не має ніякого стосунку, окрім окупації. Також, вона містила грунтовні сумніви в слов’янському походженні московитів.
У петиції українці названі «русинами», що власне, і є однією з їх старих назв.
Згадки про Делямара та цей документ були заборонені в російській та радянській історіографії.
1991 року український перекладач, поет та літературознавець Тарас Лучук опублікував власний переклад німецького видання петиції та статтю, але і сьогодні вона маловідома.
Ключові тези та цитати петиції:
Делямар наголошує, що спершу на місці, «де проживали три фінські народності: весь, меря й мурома», Юрій Долгорукій та згодом Андрєй Боголюбскій створюють «Суздальщину», яку значно пізніше перейменовують на «Московщину», «… назва походить не від міста Москви, а від слова «мокша» або «мотша», що в… туранських наріччях означає «осідок начальника орди»»
«щойно утворилась Московщина, зразу ж окреслилась її мета: завойовувати й нищити наддніпрянських слов’ян і посуватись далі на захід», бо перше, що робить Боголюбський — спалює та грабує Київ та Новгород.
Далі «… правителі Московщини, заручившись підтримкою татар, васалами яких вони були, постійно стреміли заволодіти руськими князівствами й запанувати над ними».
«Русини (тільки їх раніше називали русами чи руськими) займали територію між Московщиною і власне Польщею, одначе в минулому столітті їх перемогли завойовники-московити, які присвоїли собі назву переможеного народу, щоб мати нібито правові підстави для свого вступу в завойовані володіння…Таке навмисне змішування назв дозволило московитам присвоїти собі історію русів!»
«… у XIII ст. московити були.. язичниками… мусульманського та іудейського віросповідання, … не розмовляли жодною зі слов’янських мов…, [Московія] тільки з християнською релігією прийняла наріччя, що пізніше стало називатись руським. … Отож московити ніяк не є слов’янського походження».
«Зміна назви Московщини… містить у собі увесь завойовницький план, якого постійно дотримується петербурзький уряд…»
«… до Пєтра І ті, кого ми нині звемо русинами, тоді називались русами чи руськими, що їхня батьківщина була Руська земля чи Русь, а теперішні руси тоді були московитами і їхня батьківщина була Московщина.»
Навіть за Пєтра І географ Деліль у своєму атласі з 1721 року називав державу цього правителя… Московським царством. Пізніше Московщину стали називати Великоросією, а її мешканців великоросами, бо треба було відрізнити цю державу від справжньої Руської землі, а її населення – від справжніх русів».
«Безперервні напади московитів на слов’янське населення Дніпра, значить – на європейські народи – виступають найхарактернішою рисою історії Східної Європи».
«… у Європі існує… 15-мільйонний народ русинів… він має свої традиції, свою мову, осібну… від московської… має виразну осібність, за яку бореться».