У XIX столітті російська влада продовжила та посилила лінгвоцид в Україні, який тривав і коли Росія назвала себе СРСР, і з 2014 року продовжується на окупованих територіях України.

1804 рік. Заборона українських шкіл та навчання українською.

1811 рік.  Закриття Києво-Могилянської академії.

1832 рік. Реорганізація освіти Правобережної України з переведенням навчання на російську.

1847 рік. Репресовано членів Кирило – Мефодіівського братства та заборонено книги Шевченка, Куліша, Костомарова та інших українських авторів.

1862 рік. Закриття українських недільних шкіл та українського журналу «Основа».

1861 рік.  6 тисяч примірників  українського букваря, який Тарас Шевченко видав для недільних шкіл, вилучено та згодом знищено митрополитом Арсенієм за рекомендацією влади.

1863 рік. Валуєвський циркуляр – таємне розпорядження Валуєва з наказом призупинити видання книг українською, затверджено Алєксандром ІІ (Романовим).

1870 рік. З’явилося роз’яснення міністра освіти Росії Дмітрія Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути оросійщення».

1876 рік. Алєксандр ІІ у німецькому місті Бад-Емс видає Емський указ, згідно з яким українською  заборонено друкувати книги, викладати у початкових школах, виконувати музичні твори, друкувати українські народні пісні, грати вистави і забороняється ввозити на територію Російської імперії книги українською мовою.

Також було наказано призначати на роботу в Україні вчителів московитів, а українських вчителів відправляти працювати до Петербурзького, Казанського та Оренбурзького округів.

Таким чином, українську інтелігенцію масово замінювали росіянами.

1881 рік.  Нова заборона викладати українською в школах та читати проповідь                                 українською.

1884 рік.  Алєксандр ІІІ забороняє українські театральні вистави у «малоросійських» губерніях.

1892 рік.  Заборона перекладів українською з російської.

1895 рік.  Заборона видавати українською дитячі книжки.

1911 рік.  VII дворянський з’їзд у Москві приймає постанову про виключно російськомовну освіту та заборону на інші мови в школах.

1914 рік.  Заборона української преси та святкування 100-ліття Шевченка

1914-1916 роки. Заборона української мови, освіти, церкви на окупованих Росією* територіях заходу України.

*у новій статті на сайті «Локальна історія» письменник Юрій Винничук зазначив, що однією з головних причин вступу в Першу світову війну Росії було ії бажання окупувати Галичину, щоб покінчити з поширенням української ідеї і власне з Україною. Російська влада ще з 1909 року виділяла десятки тисяч рублів на москвофільский рух у Галичині.

1922 рік. Владна теорія боротьби селянської (української) культури проти міської (російської), у якій перемагає міська.

1926-1933 роки. Припинення «українізації» та масові репресії проти ії провідників.

1938 рік. Постанова про обов’язкове вивчення російської мови в школах СРСР.

1958 рік. Влада надає право батькам відмовитися від вивчення у школі їхньою дитиною будь яких мов окрім російської.

1970 рік. З цього року дисертації в СРСР можна захищати лише російською.

До 1990 року включно, статус російської мови в СРСР неодноразово підвищувався до «офіційної».

За окремою постановою вчителям, що навчали російською мовою, почали платити на 15% більше, ніж тим, хто викладав українською.

■ Діловодство у музеях перевели на російську,
■ Постійне зменшення відсотка книгодрукування українською.
■ Кількість українських шкіл впала до одиниць або нуля навіть у великих містах.