«Ми маємо повести за собою дев’яносто мільйонів зі ста, що населяють Радянську Росію. З іншими не можна говорити, їх потрібно знищувати».
Грігорій Зіновьєв, голова виконкому Комінтерну. 1918 рік.
У цих словах, що стверджують необхідність геноциду, Росія — це ще Росія.
Але в 1922 році вона знову вдасться до підміни понять і проголосить «СРСР» — тобто Союз республік.
Цей фейк був не менш успішним, ніж зміна «Московії» на «Російську імперію».
І до сьогодні у світі та Україні мільйони не розуміють, що СРСР був Росією, яка окупувала ці «республіки», кожну з яких тотально контролювала.
У ХХ столітті Росія знищила мільйони українців. Головним інструментом був терор, а метою — поставити на коліна величезний народ.
У 1917 році в Києві було проголошено Українську Народну Республіку.
Після системної підривної діяльності, яка закінчилася провалом збройного повстанням проти Центральної Ради (керівного органу УНР у Києві), Росія висунула Українській Центральній владі ультиматум.
Однією з низки неприйнятних вимог була легалізація російських більшовицьких збройних підрозділів, які виступили проти УНР.
Росія заявила про оголошення війни у разі невиконання умов ультиматуму протягом 48 годин і одразу почала накопичення військ на кордоні.
Російське збройне вторгнення розпочалося вже наступного дня після відхилення ультиматуму Центральною Радою.
Сценарій був такий самий, як у старі часи, а також, при вторгненні 1939 року до Фінляндії, інші країни Європи та в Україну у 2014 році.
Захоплення територій, проголошення «народної влади», за потреби нова столиця так званої «народної республіки».
Нею став окупований росіянами Харків, по якому вони їздили на броньовиках з написом «Смерть українцям!». Фейкова ж «народна республіка» «звернулася» до Росії за допомогою у боротьбі з «нелегітимною владою у внутрішньому конфлікті».
Командувач російськими військами, у минулому царський генерал Муравйов притримувався садистських традицій своїх попередників.
Жахливі злочини були зафіксовані в Одесі, Катеринославі, Полтаві, Харкові. Росіяни живцем здирали з людей шкіру, саджали на палю священників, полонених у кайданах смажили на повільному вогні, варили живцем.
Для «збору» грошей на потреби росіян за наказом Муравйова заможних людей масово брали в заручники.
У січні 1918 року війська Муравйова почали штурмувати Київ. За три дні по центру міста було випущено 15 тисяч снарядів. Артилеристи свідомо знищували шедеври київської архітектури, про що Муравйов писав з насолодою та захватом. Захопити ж Київ вдалося після того, як росіяни застосували хімічну зброю.
В окупованому Києві росіяни почали масові страти без суду та слідства. Вбивали священників (серед них Митрополита Київського та Галицького Володимира), представників інтелігенції, військових, будь-кого, хто мав при собі якісь папери українською чи розмовляв нею. Водночас, протягом кількох тижнів місто тотально грабували. Після падіння Києва загальна кількість вбитих сягнула 5000.
Ці звірства були практичною реалізацією теорії Леніна про терор, як головний засіб встановлення так званої «диктатури пролетаріату».
Як доводять історичні факти, він завжди був головним серед методів Московії та Росії.
У тому ж 1918 році декрет «Про червоний терор» узаконив масові вбивства, що, не зважаючи на зміни назв Росії, тривали протягом усієї історії і до сьогодні.
Київ було знову окуповано росіянами у 1919-му. І терор поновився у ще більших масштабах.
За архівними даними лише у Києві росіяни розстріляли або закатували десятки тисяч.
