Одним з найдієвіших засобів геноциду українського народу стали голодомори, влаштовані Росією в ХХ столітті.
Першим з них був штучно організований голод 1921-1923 років.
За прямим наказом Лєніна на окупованих територіях України, а також у районах компактного проживання українців на Кубані та Кавказі, незважаючи на неврожай, викликаний посухою, вилучали 100% врожаю та всього, що могло вважатися їжею (навіть відходи). Хліб експортували за кордон, але величезну частку скеровували безпосередньо в Росію.
Вчинення цього злочину розпочалося ще у 1919 році. Було наказано залучити для вилучення хліба війська. До цих підрозділів було залучено додатково десятки тисяч людей. Їм надано дозвіл без обмежень застосовувати зброю в разі спротиву.
Росія заборонила в’їзд у ці райони, довгий час тримала інформаційну блокаду та блокувала міжнародну допомогу.
Тих, хто наважився на спроби організувати допомогу населенню, яке голодувало, висміювали у російській пресі та піддавали репресіям.
Лише кілька жахливих цифр: у Харкові було знищено 40% населення, а за 1922 рік в Україні від голоду померло 70% немовлят. Оцінки числа вбитих голодом українців коливаються від 500 тисяч до -.
«Під час масового штучного голоду 1921–1923 рр. в УСРР від протиправних дій комуністичного тоталітарного режиму загинуло 3 500 000 (*три з половиною мільйони!) українців».
*примітка автора
Витяг з Висновку судової історико-джерелознавчої експертизи у кримінальному провадженні СБУ від 03 вересня 2020 р.
*На думку автора напружені дискусії у історичній спільноті України стосовно загальної кількості жертв кожного з голодоморів, жодним чином не ставлять під сумнів геноцидний характер дій проти України та українців.
Однією з головних причин організації геноциду українців був намір придушити масовий повстанський рух проти російських окупантів, присікти будь-які спроби щодо відновлення незалежності України.
Десятки тисяч українських повстанців об’єднувались у справжні армії та тривалий час контролювали великі райони.
Вчергове виступи проти окупаційної російської влади набули піку наприкінці 20-х початку 30-х років. Українські родини масово виходили з примусово організованих колгоспів, мільйони українців відчували смертельну небезпеку та виїздили з України, навіть українська влада на місцях масово саботувала виконання планів, які Росія надавала щодо збору продовольства. Масово поширювалися листівки із закликом до непокори та боротьби. Відбулися тисячі збройних виступів проти окупантів, які російська влада називала «терактами».
