У липні 1934 року Росією було офіційно створено ГУЛАГ — управління, яке керувало десятками концтаборів на території СРСР. Через них пройшло майже 6 мільйонів українців.
Десятки концтаборів ГУЛАГу були для неповнолітніх. Туди відправляли дітей «ворогів народу».
З 1935 року до дітей від 12 років застосовували усі види покарань, навіть смертну кару.
Загалом сотні тисяч в’язнів гинули з багатьох причин: під час етапування, через катування, погане харчування, брак одягу, важку працю по 16 годин у вкрай важких погодних умовах Сибіру та Півночі, розстріли охоронцями (як під час повстань, так і безпричинні), убивства кримінальними злочинцями тощо. Рабська, майже безкоштовна праця мільйонів десятиліттями була основою російської економіки.
Під час так званого Великого терору 1937–1938 років близько 200 тисяч українців було репресовано за абсурдними звинуваченнями. Більше ніж 120 тисяч з них було страчено.
Лише 19 травня 1938 в київських тюрмах НКВС було вбито 563 українці.
Місцева влада отримувала від Москви «ліміти» (тобто мінімальну кількість) на розстріли тисяч людей. Зрештою ці ліміти були збільшені втричі.
Не досліджені повною мірою масові поховання жертв розстрілів, подібних Биківні, є майже у всіх містах України.
Чергові масові страти росіянами українців відбулися протягом кількох днів у червні 1941 року.
НКВС масово винищувало всіх «політичних» в’язнів під час відступу. Ув’язнених розстрілювали, закидали гранатами, заколювали багнетами, топили у товарних вагонах та спалювали живцем.
Загалом за кілька днів у тюрмах заходу та інших регіонів України було вбито більше 22 тисяч осіб. Страти відбувалися у Львові, Золочеві, Умані, Харкові, Києві та багатьох інших містах.
