Ще одним видом російського терору був антирелігійний. Він стосувався всіх українських конфесій.
Сотні тисяч прихожан, священники, ченці, чорниці були вбиті під час пограбування монастирів та церков, яке росіяни назвали «вилучення церковних цінностей».
Сотні тисяч прихожан було ув’язнено чи заслано. Так само репресували більшу частину духовенства. Багато єпископів, митрополитів було вбито. З десятків тисяч храмів лишилося кілька сотень, причому під повним контролем влади. Решту зруйнували або закрили. Особливо жорстокими були репресії проти УАПЦ та УГКЦ.
1943 року Сталін відновлює Російську Православну Церкву у вигляді державної структури, яка цілком підконтрольна владі та спецслужбам.
РПЦ стає частиною російської агентурної мережі та інструментом пропаганди як на теренах СРСР, так і за кордоном.
1945 року пройшов перший з 1917 року Помісний Собор, на якому обирають Патріарха Московского і Всея Русі. Як свідчать розсекречені архіви, усі його делегати були завербовані НКВС.
“Важливо забезпечити, щоб в числі намічених кандидатів переважали агенти НКДБ, здатні провести на Соборі потрібну нам лінію”.
З директиви НКДБ СРСР органам місцевої влади. 28.09.44.
РПЦ стає частиною російського контролю над Україною. До 1939 року в УРСР не було жодного православного єпископа. Протягом лише семи місяців з травня 1944 року РПЦ висвятила в Україні 16 єпископів.
«Жоден кандидат на посаду єпископа або іншу високу посаду, будь то член Священного Синоду, не отримував її без схвалення ЦК КПРС і КДБ»
Константін Харчєв Голова Ради у справах релігій (1984-1989)
У незалежній Україні підконтрольна Московському патріархату УПЦ стає важливим інструментом просування російської пропаганди через тисячі єпархій. З початку російської агресії у 2014 році зафіксовані численні випадки підривної діяльності та сприяння окупантам з боку УПЦ МП.
Патріарх РПЦ Кіріл (за даними архівів Швейцарії у 70-ті роки ХХ століття співробітник КДБ Владімір Гундяєв на псевдо “Міхайлов”) відкрито підтримав збройну агресію Росії та благословив російське військове керівництво та військових на знищення України та українців.
1 листопада 1947 року в Ужгороді агентами НКВС був убитий Мукачівський греко-католицький єпископ Теодор Ромжа, який відмовився приєднатися до Російської православної церкви.
Одне з сотень убивств священників, але саме це і є водночас прикладом точкового терору, який росіяни десятиліттями застосовували проти представників українського національно — визвольного руху. Найбільш відомими є вбивства у Європі агентами НКВС Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Лева Ребета та Степана Бандери.
Тотальний терор допоміг росіянам у придушенні багаторічного національного спротиву ОУН та УПА.
З 1939 до кінця 50-х років ув’язнено, закатовано та вбито десятки тисяч повстанців та членів їх сімей.
Для вбивства або арешту невеликих підпільних груп окупанти залучали тисячі військових та важку техніку.
Заарештованих, включно з молодими дівчатами-зв’язковими, піддавали нелюдським тортурам.
Спотворені трупи вбитих упівців або тих, з них, хто сам застрелився, окупанти часто залишали на кілька днів на вулицях з метою залякування населення.
Росіяни примушували дружин та матерів фотографуватися з тілами їх рідних. Згодом на них чекали десятиліття ув’язнення та заслання.
