Депортації — інший злочинний інструмент Росії в процесі поневолення та винищення народів на окупованих українських землях.
За Пєтра І згідно з його наказом було проведено «Згін населення з Правобережної України в Лівобережну».
У грудні 1711 – січні, лютому 1712 з території 35 тисяч квадратних кілометрів кавалерійським корпусом з п’яти полків та кількома нерегулярними військовими частинами під командуванням генерала Карла Евальда фон Ренне та керуванням фельдмаршала Боріса Шєрємєтьєва було депортовано від 100 до 200 тисяч українців.
Щоб унеможливити їх повернення, військові вщент зруйнували та спалили всі без винятку помешкання. На новому місці люди були кинуті напризволяще. Кількість жертв невідома.
1778 року Єкатєріна ІІ, яка впритул наблизилася до першої окупації та анексії Криму, наказала депортувати з Криму більше 31000 християн. Це були переважно греки, вірмени, грузини та волохи. Військові примусово вантажили людей на підводи та вивозили у степи, у район майбутнього Маріуполя, Ростова, Таганрога, Новоселиці. Спроби непокори придушували вбивствами.
Грунт для цього підготувала операція російської розвідки. Без офіційного обгрунтування Константинопольський патріарх призначає митрополитом Криму пов’язаного з Росією Ігнатія Гозадіні (відомого ще, як Ігнатій Маріупольський).
Гозадіні негайно звертається до Єкатєріни з проханням прийняти кримських християн «под государєву руку». Згодом Єкатєріна ІІ нагородила Гозадіні трьома тисячами рублів та срібною панагією, яку він всупереч канонам носив замість хреста.
Офіційним обгрунтуванням була російська дезінформація про «братерську допомогу» у порятунку християн від мусульманських переслідувань.
Насправді у тодішньому Криму царювала віротерпимість, представники різних конфесій разом вели господарювання, утворювали змішані шлюби. У Криму діяли три вищі православні духовні школи.
«Виходили християни з гіркими риданнями, бігали, ховалися в лісах і печерах, мало того, приймали мусульманство, лише б тільки залишитися в рідній землі».
Олександр Бертьє-Делагард. Дослідник Криму
Так було знищено історичну культуру 80 населенних пунктів та автентичних районів у містах Криму. Єкатєріна ІІ наказала: «заставьтє кішьмя кішєть народ в нашіх бєзлюдних пустинях».
Депортація мала на меті підірвати економіку Криму та витіснити українських козаків з південних земель.
«Цілі сімейства постраждали життям, а багато хто позбувся половини оних… з 9 тисяч чоловічої статі вихідців не залишилося і третьої частини…», – з листа греків до російського уряду про наслідки депортації
Кількість жертв також невідома.
Під час Першої світової війни Росія здійснила масові депортації з окупованих територій західних українських земель.
Упродовж 1915-1916 років до Сибіру, Поволжя, Кавказу та Приуралля з Волині було депортовано 150 тисяч німецьких колоністів з майже 500 колоній. Також з багатьох районів росіяни депортували чехів, євреїв та поляків.
Вглиб Росії у 1914-1915 роках було примусово вивезено 13 тисяч українців. Репресії масово застосовували проти греко-католиків (серед яких був Митрополит Андрей (Шептицький)). При відступі з окупованих українських земель Галичини, Холмщини, Підляшшя, Волині та Берестейщини російські війська депортували українське населення, нищили господарчі та житлові споруди.
У 1918–1922 роках в окупованій росіянами Україні жертвами депортацій стали сотні тисяч.
У період так званих «колективізації» та «розкуркулення» у 30-ті роки у важкі умови Сибіру, Уралу, Якутії, Далекого Сходу з України було примусово перевезено більше 63 тисяч заможних родин.
Насильницьке перевезення супроводжувалось розстрілами за непокору (навіть за намагання сфотографувати на пам’ять власну хату). Людей похилого віку часто роз’єднували із родиною, не вивозили та лишали напризволяще, бо від них не було загрози окупаційному режиму.
Загалом на територіях так званого СРСР було «розкуркулено», тобто розорено та розграбовано, 400 тисяч господарств. Загальна кількість депортованих у ці роки в СРСР по різних оцінках сягає 10–11 млн людей, з яких загинула приблизно третина. Масове знищення успішного сільгоспвиробництва в Україні було однією з передумов Голодомору.
