Минуло менш ніж 100 років з останніх актів геноциду, здійснених Московією в Новгороді, до нового цілеспрямованого знищення його населення.
Для цього московитському царю Івану ІV (Грозному) виявилося достатньо підозр у тому, що влада Новгороду знову прагне союзу з Литвою (у сучасному сенсі європейської інтеграції). Приводом став наклеп у листі, який надіслав ображений мешканець ще частково вільної столиці.
«2 січня 1570 року передова численна дружина государева увійшла до Новгорода, оточивши його зусібіч міцними заставами, щоб жодна людина не могла врятуватися втечею. Опечатали церкви, монастирі в місті й на околицях; опечатали й двори всіх громадян багатих; гостей, купців, приказних людей закували в ланцюги; жінок, дітей стерегли в будинках. Панувала тиша жаху. Ніхто не знав ані провини, ані підстав цієї опали. Чекали прибуття государева».
7 січня почалися масові страти. Не щадили нікого: ані священників, ані купців, ані ремісників, ані міщан, ані старих, ані жінок, ані дітей. Пограбували всі церкви Новгорода, багато церков і будинків спалили.
«Судили Іоанн і син його в такий спосіб: щодня представляли їм від п’ятисот до тисячі й більше новгородців; били їх, мучили, палили якоюсь речовиною вогняною, прив’язували головою або ногами до саней, тягнули на берег Волхова, де ця річка не замерзає зимою, і кидали з моста у воду, цілими сімействами, дружин із чоловіками, матерів із немовлятами. Ратники московські їздили човнами по Волхову з палями, баграми й сокирами: хто із кинутих у річку спливав, того кололи, розсікали на частини. Ці вбивства тривали п’ять тижнів й закінчилися грабунком загальним: Іоанн із дружиною об’їхав усі обителі навколо міста; взяв скарбниці церковні й монастирські; велів спустошити двори й келії, винищити хліб, коней, худобу; піддав також і весь Новгород грабежу, крамниці, доми, церкви; сам їздив з вулиці на вулицю, дивився, як хижі воїни вдиралися в палати й комори, відбивали ворота, влазили у вікна, ділили між собою шовкові тканини, хутра. Натовпи лиходіїв були послані губити надбання й життя людей, не перебираючи, без відповіді. Це, як каже літописець, «несповідиме коливання», падіння, руйнування Великого Новгорода тривало близько шести тижнів»
Ніколай Карамзін – російський історик
Страти ченців, бояр, жінок, дітей, яким передували жахливі катування, тривали в Новгороді 5 тижнів. Дні коли вбивали 500-600 людей вважалися щасливими, бо вбивали до 1500 на день. Московський цар особисто страчував деяких людей та вигадував нові види катувань, страт та приладдя для цього.
Основними виконавцями звірств були опричники-фактичний прообраз російських каральних органів влади на кшталт НКВС, КДБ, ФСБ…
До, під час та після Новгорода вони грабували монастирі, вивозили усе цінне до Москви. Страти та катування відбувалися і у інших містах – Пскові, Твері, Торжку тощо.
Загалом за різними джерелами кількість жертв сягнула від 27 до 60 тисяч людей.
За 12 років існування опричнини, у яку Іван Грозний скерував велику частину населення та територій, нею було спустошено до 90 % земель Московії.
Наслідком були голод та численні епідемії (так само буде у першій половині ХХ століття).
За офіційною російською історіографією опричнина зміцнила російську державність.